Історична довідка
Береги - село, центр сільської Ради розташоване за 8 км від Берегового, з яким зв'язане шосейною дорогою та вузькоколійною залізницею. Населення - 2750 чол., переважно угорці. Сільській раді підпорядковане село Зміївка.
Село розташоване на горбах, які в минулому були берегом заболоченого, а тепер осушеного озера - Чорного Мочара. Поблизу села протікає річка Боржава.
Виникнення села відноситься до XII століття. Назва Береги незаперечно свідчить, що воно було засноване місцевим слов'янським населенням. Село зростало, вже в 1214 році його іменем звалась жупа Берег. Після татарської навали 1241 року село швидко піднялось. Тут було споруджено замок, що став опорою воєнно-феодальної влади власників Берегів.
Велику роль в посиленні феодального гніту відігравала католицька церква. У 1261 році угорський король Бела IV подарував Березьку жупу разом з «...усіма селами, лісами, людьми, звірами і водами» Егорській єпархії. Уже в XIII столітті тут була римо-католицька парафія, яка збирала з селян церковний податок і сплачувала десятину естергомському примасу. Для зміцнення феодальної влади католицької церкви у 1329 році в Берегах на березі Боржави було споруджено монастир, який було названо Малий Берег.
Значення Берегів як церковного й адміністративного центру посилювалось. В XIII-XIV століттях вільному населенню Берегів надається ряд привілеїв. Село одержало право самоуправління, зокрема мало виборного старосту та 12 присяжних, які здійснювали судову і адміністративну владу. Село мало свою печатку. В грамоті за 1397 рік Береги вперше називаються містечком.
Як свідчать документи, вже на той час населення Берегів займалось полюванням та рибною ловлею, хліборобством та скотарством, зокрема випасом свиней у дубових лісах.
Наприкінці XIV століття Береги перейшли у володіння подільського князя Федора Корятовича, а в 1427 році разом з іншими селами Мукачівської домінії були передані сербському феодалу Георгію Бранковичу. І пізніше село часто дарувалось, переходило від одних феодалів до інших.
З час феодальних міжусобиць і воєн Береги не раз зазнавали великих спустошень. У 1566 році, наприклад, татарські полчища спалили майже все село, забралі в неволю 90 селянських родин - 270 чоловік.
Тоді ж була втрачена печатка села, на користування якою воно мало привілей. В наступному 1567 році була виготовлена нова печатка, на якій зображено голову бика, що свідчило про значну роль скотарства у господарстві села.
У зв'язку з посиленням феодального гніту і утисків з боку католицької церкви у 1554 році селяни Берегів, які прийняли кальвінізм, вигнали ченців з монастиря Малий Берег, зруйнували його, захопили церковні і монастирські землі. В 1595 році при церкві почалось навчання окремих дітей грамоті, причому селяни змушені були давати за навчання дітей десятину з урожаю та від збору меду.
В другій половині XYII століття Береги переходять до трансільванських князів Ракоці, які посилюють феодальну експлуатацію. Зростають натуральні податки, панщина. Кріпаки повинні були платити таксу - 1 флорин, відробляти панщину на князівських виноградниках та виготовляти бочки для вина. Кріпаки Берегів відробляли свою панщину і на каменоломнях Берегового. Їм заборонялось рубати ліс, ловити рибу, полювати на звірів. За урбарієм 1704 року 300 селянських господарств Берегів мали виробити для домінії 50 бочок вина, виготовити для Мукачівського замку бочки. Крім того, селяни сплачували пану десятину від прибутків зі свого господарства. Як і раніше, селяни-кріпаки займалися землеробством, зокрема вирощуванням жита, пшениці, кукурудзи, а також скотарством. Село мало на річці Боржаві водяний млин.
Селяни Берегів на початку XVIII століття взяли активну участь у визвольній війні угорського народу проти габсбурзького абсолютизму. У 1704 році в армії Ференца II Ракоці служило 9 жителів села. Після поразки повстання Береги, як і вся Мукачівська домінія, у 1711 році стали власністю королівської казни; в 1728 році ця місцевість була подарована австрійському графові Шенборну. З більш як двохсотрічним пануванням Шенборнів зв'язана наступна багатостраждальна історія села.
Щоб збільшити свої зиски від маєтків домінії, Шенборни посилюють експлуатацію селян. Вони обмежують права і свободи трудівників, збільшують кріпосні повинності. Це призвело до значного збідніння селян, голоду. Страждали селяни і від хвороб. У 1742 році, наприклад, від епідемії холери померла десята частина жителів села.
Щоб захиститись від сваволі Шенборнів, селяни Берегів не раз писали скарги та посилали депутації в Берегове і Відень, але не могли нічого добитись. Після численних скарг на зловживання домінії в 1761 році було укладено нову угоду про повинності селян. Згідно угоди 133 кріпацьких господарства сплачували податок по одному форинту на рік. Община відвозила врожай на склади домінії в Мукачевому. Селяни щороку повинні були виготовляти для пана 40 дубових бочок, ремонтувати будинок жупного управління в Береговому тощо. Селяни здавали пану дев'ятину з урожаю (муку, птицю, мед, масло, яйця тощо) на загальну суму 1 форинт 18 крейцерів з кожного кріпацького наділу. Зі згоди домінії дев'ятину з урожаю і панщину можна було замінити грішми. Один день роботи з тяглом оцінювався в 20 крейцерів, без тягла - 10 крейцерів. Обробіток 1 гольда виноградинка коштував 18 форинтів.
Внаслідок посилення феодального гніту до кінця XVIII століття Береги були перетворені в звичайне закріпачене село. На 1784 рік незакріпаченими тут були тільки 4 родини. «Від минулої слави міста,- зазначається в топографічному описі села за 1799 рік,- не залишилось навіть руїн». Внаслідок разючих злиднів та частих епідемій село поступово вимирало. З 1761 по 1799 pp. кількість населення Берегів зменшилась майже на одну чверть.
Селями безрезультатно домагалися звільнення від всєзростаючих повинностей. Згідно урбаріальних угод 1799 і 1814 pp. село сплачувало Шенборну за користування землею 520 форинтів (по 4 форинти і 40 крейцерів від кожного кріпацького твору)- Брім того, селяни обробляли виноградники Шенборна в Береговому, платили дев'ятпну з урожаю. Пан мав виключне право торгівлі горілкою, вином та ремісничими виробами, він міг судити селян, заборонити продаж у селі землі, обмежувати право вибору старости. Селянам заборонялось полювати і рибалити в навколишніх лісах та водах. У 1814 році Шенборн силою захопив ділянку общинної землі і поста пив там дві корчми. На першу чверть XIX століття населення Берегів дешо зросло. За переписом 1816 року, тут налічувалось 655 чоловік, які прожинали в 103 будинках. На той час у селі було 123 малоземельні кріпаки та 19 безземельних. На 1840 рік у селі проживало 26 родин дворян і заможних селян. Закріпачене населення Берегів не раз просило Шенборна звільнити їх від виконання повинностей шляхом викупу, але не діставало згоди.
Трудящі Берегів жваво відгукнулись на революцію 1848-1849 pp. в Угорщині і взяли в ній активну участь. Багато селян Берегів вступило до загонів національної гвардії. З великим піднесенням десятки селян 14 червня 1848 року в Мукачевому взяли участь у церемонії освячення прапора національної гвардії, під яким боролись проти тиранії Габсбургів.
Після революції селяни Берегів були звільнені від виконання панщини, плати за користування землею, вони одержали право розпоряджатись своєю особою і майном: був ліквідований домініальний суд. Та, як і раніше, селяни задихалися під безземелля. Мукачівська домінія Шенборна зосередила у своїх руках великі площі лісів, пасовиськ, сінокосів та виноградників. Вона і надалі зберегла за собою право на торгівлю спиртними напоями, через своїх корчмарів споювала і оббирала селян. Домінія Шенборна всіляко утискувала селян, вимагала через суд сплати податків.
Після заведення кадастру села на 1865 рік тут налічувалось 500 землеволодінь всього 6688 кадастральних гольдів землі. В селі слабо розвивались ремесло і домашні промисли. На 1852 рік тут було 18 ремісників і торговців, які сплачували 50 форинтів общинних податків та 2 форинти 12 крейцерів - торговій палаті.
Неухильно посилюється податковий гніт, зростає заборгованість селян банкам та держані. На 1875 рік жителі Берегів мали заборгованість лише по державному податку в 4543 форинти.
Розвиток товарно-грошових відносин в другій половині XIX століття супроводжувався розкладом селянського і поміщицького землеволодіння та створенням прошарку куркульсько-капіталістичних господарств. У 1870 році сільські багатії купили в Шенборна великий масив землі в Чорному Мочарі, а в 1884 році - велику Ділянку землі на межі з с. Квасовим. Втрачала землю значна частина бідноти, яка через відсутність джерел існування покидала село, емігруючи в інші країни. В шістдесятих роках XIX століття кількість жителів села майже не збільшилась, а з 1870 по 1881 рр. зменшилась з 1609 до 1400 чоловік.
Жорстока експлуатація, утиски з боку жупної адміністрації, все зростаючий податковий тягар викликали незадоволення бідноти. У 1867 році в зв'язку з великим селянським заворушенням в поблизькому селі Пацканьовому, у Берегах як запобіжний захід був установлений жандармський пост.
У 80-х. роках в селі почав розвиватись промисел по виробленню дерев'яного посуду - бочок, відер тощо. В 1877 році село викупило у Шенборна за 12 тис. форинтів право на торгівлю спиртними напоями. Для захисту від конкуренції великих землевласників та скупщиків у 1889 році селяни, які мали виноградники, об'єдналися в спілку виноградарів. На 1890 рік у селі вже діяв паровий вальцьовий млин, в куркульських та поміщицьких господарствах було 6 молотарок.
В досить значних розмірах у Берегах з феодальних часів і аж до встановлення Радянської влади зберігалась так звана общинна та сільська власність на рухомо і нерухоме майно. На 1882 рік у власності общини було 2496 кадастральних гольдів лісу, 31 - орної землі, 53 кадастральні гольди сінокосів і пасовиськ. Хоч ця власність не була поділеною, право розпоряджатись нею мала переважно заможна верхівка села. При виборах правління общини голоси селян не були рівні. Член общини мав тим більше прав, чим більше майна було у його володінні.
Що ж до сільської власності, то вона в 1893 році становила понад 20 тис. форинтів (це - переважно гроші в банках, племінна худоба, ліс тощо); розпоряджалось нею сільське управління на чолі з старостою, що теж складалося переважно з сільських багатіїв.
Сільська община хоч і відігравала певну роль у захисті селянських інтересів від сваволі управителів графа Шенборна, все ж не могла устояти перед натиском поміщика. У 1892 році, наприклад, з кадастру села Шенборн за допомогою старости і нотаря шляхом фальсифікації документів відібрав 1667 кадастральних гольдів землі Чорного Мочару.
Перепис населення 1900 року свідчить про значне соціальне розшарування селян Берегів. Із 1977 чол. усього населення до самодіяльного відносилось 1037 жителів, у т. ч. зайнятих у сільському господарстві було 921, в ремеслі - 54, в торгівлі - 17, на транспорті - 13. Близько 400 чол. самодіяльного сільськогосподарського населення жили з праці по найму.
На 1900 рік у селі було 342 будинки, у т. ч. із цегли - тільки 1, саману - 196, дерева - 15, інші - з дерева та саману. Черепицею було крито всього 5, дранкою - 184 і соломою - 153 хати.
Постійні утиски і кривди з боку жупної адміністрації та Шенборна, податковий тягар, безправ'я селян були причиною того, що революційні події 1905-1907 pp. в Росії мали тут значний відгомін. Збуджені чутками про революцію в Росії, селяни не пішли в панські маєтки на обробку виноградників, жваво обговорювали вимоги про повернення захоплених графом Шенборном лісів та земель Чорного Мочару.
Село Береги у 1865 році мало свою сільську бібліотеку, що налічувала всього 53 книги. У 1890 році при церковнопарафіяльній школі було 2 учителі, які навчали 190 учнів. У 1895 році кількість учнів досягла 343 чол., тут було запроваджено роздільне навчання хлопчиків і дівчат.
Перша світова війна призвела до різкого погіршення становища селян, особливо батраків. Зменшились заробітки, через велику дорожнечу майже нічого т можна було купити. 300 чоловіків, які були забрані в австро-угорську армію, залишили сім'ї без засобів існування. 40 жителів села загинули в окопах, залишивши сиріт та вдів.
Селяни Берегів з великим інтересом слідкували за історичними перетвореннями, які відбувалися в Росії. Окремі з них, як Косоні Пал, брали активну участь у захисті здобутків Жовтня в роки громадянської війни. Залишившись у Радянській Росії, Косоні Пал працював на ряді державних і господарських посад, брав активну участь у боротьбі проти німецько-фашистських окупантів у роки Великої Вітчизняної війни. Нині майор Радянської Армії Пал Косоні - на пенсії, проживає у м. Ростові. Колишні військовополонені, зокрема Йожеф Нодь, Бела Кун, повернувшись у село в 1918 році, з великим захопленням розповідали землякам про бачене. З перемогою соціалістичної революції в Угорщині вони взяли активну участь у революційних перетвореннях на селі. В Берегах створюється сільська організація соціалістичної партії Угорщини, яку очолює сільськогосподарський робітник Сегеді Іштван, організовується Рада робітників, солдатів і селян, до якої увійшли, зокрема, Іштван Валковц, Ференц Фюзеш, Шамуел Форкош, Пал Шіпош. Рада взяла в свої руки управління всіма справами села, вона організувала постачання і розподіл продовольства, розпоряджалась сільським майном, підтримувала внутрішній порядок, сприяла набору в Угорську Червону Армію.
Наприкінці квітня 1919 року у зв'язку з окупацією села військами боярської Румунії члени соціалістичної організації та Ради пішли в підпілля. Ряд жителів - Бела Фабіян, Бела Косоні продовжували боротьбу за Радянську владу на фронтах війни проти інтервенції в Угорщині. Окупанти ліквідували завоювання Радянської влади, розв'язали шалений білий терор. Окремі активісти соціалістичної партії були арештовані, а один з них - Г. П. Ковач - засуджений до страти. І тільки в зв'язку з відступом румунських і приходом чеських окупаційних військ у липні 1919 року цей вирок не був виконаний.
Під час чехословацького окупаційного режиму життя трудящих майже не полегшилось. На 1930 рік населення Берегів зросло до 2447 чоловік.
Як і раніше, найкраща земля залишалась у руках Шенборна та невеликої купки багатіїв. Досить сказати, що за статистикою 73 проц. усіх господарств володіли менше ніж 5 кадастральними гольдами землі. Для утримання зрослого поголів'я худоби селянам потрібні були пасовиська. Але вони належали графу Шенборну. За випас однієї голови великої рогатої худоби селяни змушені були платити 130 крон. Сподівання селян, що за земельною реформою графські землі і пасовиська будуть наділені їм, були марними, власті передали угіддя капіталістам - аграріям, які після проведення деяких меліоративних робіт продавали землю по спекулятивних цінах виключно заможним. Бідняцьке ж населення голодувало. У березні 1920 року із 2 тис. населення голодувало 980 чоловік. У селі було понад 150 безробітних.
У зв'язку з загальним революційним піднесенням навесні 1920 року соціалісти-інтернаціоналісти Берегів виходять із підпілля і відтворюють свою організацію в складі Міжнародної соціалістичної партії Підкарпатської Русі. Сільськогосподарські робітники створюють профспілкову організацію сільськогосподарських і лісових робітників. Під їх керівництвом трудящі Берегів вже Першого травня 1920 року взяли участь у масовій демонстрації в м. Береговому, а в березні 1921 року - в загальному страйку виноградарських робітників Закарпаття.
У травні 1921 року МСП ввійшла до складу КПЧ. Комуністи Берегів очолили боротьбу сільської бідноти і сільськогосподарських робітників проти соціального та національного гніту.
Незважаючи на переслідування, вони були найвпливовішою політичною силою Берегів. Вже в 1923 році у виборах до сільського представництва комуністи здобули переважну більшість голосів - 407 і провели 11 своїх депутатів. Секретар партійної організації робітник Ендре Чехі був обраний заступником старости села. За невтомну революційну діяльність та відданість справі трудящих на парламентських виборах 1924 року Ендре Чехі був обраний в сенат чехословацького парламенту.
Спираючись на підтримку сільської бідноти, комуністи Берегів викривали реакційну політику уряду та місцевих властей, виховували трудящих в дусі пролетарської солідарності. Користуючись більшістю в сільському представництві, З0 квітня 1926 року вони домоглись прийняття сільським представництвом рішення, в якому вимагали від уряду юридичного визнання Радянського Союзу.
В роки світової економічної кризи боротьба трудящих посилюється. З 8 по 21 квітня 1929 року поденщики Берегів разом з виноградарськими робітниками всього Закарпаття вели напружену страйкову боротьбу проти спілки власників виноградників. Трудящі домагались укладання колективної угоди, що передбачала б збільшення заробітної плати з 8-10 до 15-30 крон на день і скорочення робочого дня (який до цього нічим не обмежувався) до 10 годин. Для придушення страйку та захисту штрейкбрехерів власті стягнули в Береги велику кількість жандармів, цькували, били і арештовували страйкарів. 8 активних організаторів страйку із Берегів, у т. ч. Ендре Чехі, було кинуто до берегівської в'язниці. Страйк закінчився частковою перемогою виноградарських робітників. Власники виноградників змушені були задовольнити окремі вимоги.
Авторитет комуністів у Берегах продовжував зростати. В 1932 році комуністична організація села налічувала 17 комуністів, у т.ч. 10 селян та 7 ремісників. Під час парламентських виборів 1935 року комуністам було віддано 680 із 1208 голосів. Угорська буржуазна партія дрібних господарів і угорська національна партія залишились далеко позаду.
В травні 1936 року сільськогосподарські робітники Берегів знову вели довгу і напружену страйкову боротьбу проти власників виноградників. Вони добилися підвищення заробітної плати на 22-80 проц. та обмеження робочого дня 10 годинами. Трудящі селяни Берегів згуртовано виступали проти фашизму, за демократію, на підтримку іспанських республіканців. 12 вересня 1937 року в демонстрації і мітингу єдиного фронту в Берегах взяло участь майже все доросле населення - понад 800 чоловік.
Буржуазний уряд Чехословаччини, здійснюючи чехізацію населення Закарпаття, відкрив у Берегах, основна маса населення якого була угорською, чеську школу (з 1 учителем), хоч чеського населення було всього 52 чол. Для українського населення (68 чол.) нічого не було зроблено. На 1938 рік у селі діяло 2 школи, де працювало 7 вчителів.
У зв'язку з окупацією частини Закарпаття фашистською Угорщиною, на початку листопада 1938 року село зайняли хортистські війська, запанував жорстокий окупаційний режим.
На цей час у селі налічувалось лише 365 господарів (з 790 господарств), які були зайняті переважно у своєму власному господарстві. З них 30 господарів мали землі від 20 до З0 кадастральних гольдів, 73 - від 10 до 20 гольдів, 69 - 5-10, 116 -1-5 гольдів, та 77 господарств менше 1 кадастрального гольда. Отже, земля розподілялась вкрай нерівномірно. Крім того, 12 господарів села були орендаторами. В Берегах налічувалось також 232 робітники-поденщики. Значна частина власників малесеньких клаптиків землі зовсім не була зв'язана з сільським господарством, вона займалася ремеслом, торгівлею тощо.
Великими юридичними землевласниками Берегів були казна - 47 кадастральних гольдів, реформатська церква - 168, різні товариства - 1596 кадастральних гольдів тощо. В селі діяли столярна та каретна майстерні на кілька робітників, майстерня по виготовленню колес і паровий млин з 36 робітниками, а також працювало 47 ремісників - кравців, шевців, ковалів, бляхарів тощо. В селі було 14 дрібних торгівців, які мали крамниці по продажу вина, бакалійних та змішаних товарів, дров, тютюну.
Село залишилось центром районного нотаріату. Тут був районний нотар, податковий нотар, поштар, районний санітарний лікар, один приватний лікар. Дитяча смертність становила в селі понад 25 процентів.
Окупанти нанесли господарству села велику шкоду: загальна сума збитків становила 300 тис. пенгів. Фашисти вивезли в табори смерті все єврейське населення села. Під впливом комуністичної агітації селяни ухилялись від здачі податків і реквізицій, від призову в армію і трудові табори, молодь відмовлялася йти в воєпізопані організації «Левенте» для проходження військової підготовки, у 1939 році за антифашистську діяльність була заарештована група комуністів села, у т. ч. бувший комуністичний сенатор Ендре Чехі. Після жорстоких катувань у листопаді 1941 року він помер у в'язниці.
26 жовтня 1944 року частини 4-го Українського фронту, визволили Береги від німецько-угорських фашистських окупантів.
В перші ж дні визволення з ініціативи комуністів, які вийшли з підпілля, створюється сільський Народний комітет, до складу якого увійшли В. Жупан, Б. Боднар, І. Осузкі. Першим головою Народного комітету було обрано Йожефа Векаї.
Під керівництвом сільського Народного комітету трудящі Берегів самовіддано допомагали Червоній Армії добити ворога, зокрема будували і ремонтували шляхи та мости, по яких просувалась Червона Армія. Тільки протягом січня на шляхових роботах щоденно працювало 50 чоловік. Із своїх запасів для забезпечення радянських частіш продовольством селяни Берегів на початку 1945 року здали 200 цнт м'яса. 400 цнт картоплі, 150 цнт вівса, 100 цнт сіна. 10 жителів села пішли добровольцями в ряди Червоної Армії. В свою чергу Червона Армія надала дійову допомогу бідняцьким сім'ям. З фондів 4-го Українського фронту у січні 1945 року їм було безплатно роздано 35 цнт продовольчої та посівної пшениці.
Сільський Народний комітет став вживати заходів по ліквідації наслідків окупації, здійснювати перші соціалістичні перетворення. Між бідняками було розділене залишене окупантами та їх прислужниками майно, для забезпечення бідноти паливом було роздано безплатно 3,5 кадастральних гольдів лісу. Потерпілим під час окупації, бездомним та сім'ям добровольців, крім того, було виділено 513 куб. м будівельного та 1020 куб. м паливного дерева. Між бідними було також розділено 1500 пенгів. Народний комітет з допомогою створеної споживчої кооперації організував систематичне постачання і розподіл серед тих, хто найбільше підупав, муки та іншого найнеобхіднішого продовольства.
Під керівництвом партійної організації і сільського Народного комітету в січні-березні 1945 року була проведена земельна реформа. Між безземельними, малоземельними і сім'ями добровольців було розділено понад 600 кадастральних гольдів землі (переважно залишеної фашистськими прислужниками). 34 бездомним сім'ям було безплатно наділено під забудову і городи по 0,12 гектара землі. Весною 1945 року Береги прийняли 57 чол. переселенців з гірських районів. Їм було надано зімлю, житлові і господарські будови, будівельний матеріал і паливо.
Урбаріаль і сільська общини були ліквідовані. Управління всіма господарськими справами села перейшло до сільського Народного комітету. Створена земельна громада села стала зародком нових колективних форм господарювання. Вона організовувала супряги, допомагала бідноті тяглом і насінням, встановлювала розцінки
за тягло та роботу по найму. Сільський Народний комітет забезпечив організоване і своєчасне проведення першої посівної кампанії.
В серпні 1945 року окружним Народним комітетом була здійснена націоналізація млина, що перейшов у відомство Міністерства харчової промисловості УРСР, та майстерень, які влились до створених у Береговому промислових артілей. Уже в січні 1945 року в селі була відкрита дільнична амбулаторія. Сільський Народний комітет вже з початку 1945 року взяв на своє утримання школу.
Вороже буржуазно-націоналістичне охвістя, опираючись на куркулів, граючи на національних почуттях угорського населення, робило все, щоб зірвати початі соціалістичні перетворення. Однак переважна частина населення,- сільська біднота і середняки, зразу ж стали на бік Радянської влади. Створена в лютому 1946 року сільська Рада Берегів організовувала успішне виконання всіх заходів партійних і радянських органів. Всупереч ворожій агітації на виборах до Верховної Ради СРСР в 1946 році 86 проц. виборців Берегів віддали голоси за блок комуністів і безпартійних. Весняна сівба 1946 року була проведена достроково і високоякісно, населення підписалось на державну позику в сумі 163 тис. крб. - 400 проц. понад план. Селяни Берегів першими в районі почали здачу хліба і достроково розрахувались з державою по поставках зерна. Селяни Берегів стали жити заможніше і культурніше. Але кожний день нового життя переконував їх, що покінчити з бідністю шляхом індивідуального господарювання не можна.
На початку 1947 року під керівництвом комуністів створюється ініціативна група по організації колгоспу. 11 березня 1947 року відбулись загальні збори групи, на які прийшло понад 700 селян. Того дня була створена перша в районі і одна з перших в області сільськогосподарська артіль, названа іменем В. І. Леніна. На 1 квітня 1947 року в ній об'єдналось 105 селянських, переважно бідняцьких, господарств. Вони усуспільнили 450 га землі, в т. ч. 200 га орної та 150 га сіножатей, 18 коней, 30 волів. Колгосп мав 18 плугів, 18 борін, 22 вози, молотарку і електричний двигун. Головою правління колгоспники обрали Г. П. Горвата.
Вже першого року колективного господарювання артіль виростила добрий урожай. їй допомагала в обробітку землі перша в районі Берегівська МТС.
Господарство артілі швидко міцніло. В колгосп стали вступати нові господарства. В березні 1948 року в селі створюється ще один колгосп - ім. К. Маркса, організаторами якого були комуністи Лендєл, Якубович, Вайс та інші. Провідну роль у розгортанні колгоспного руху відіграла парторганізація села. Комуністи першими вступили в колгосп і зуміли схилити на свій бік усіх селян.
З поворотом селян Берегів на шлях колективізації загострилась класова боротьба. Деяким куркулям удалось пролізти в колгосп, де вони проводили ворожу агітацію, залякували колгоспників. Та зірвати колгоспний рух ворогам не вдалось. На кінець 1948 року в Берегах була завершена суцільна колективізація. На прикладі колгоспу ім. Леніна вчились господарювати по-новому колгоспники сусідніх сіл. Багато одноосібників приходили подивитись на колгосп і під враженням баченого самі ставали ініціаторами колективізації. Після смерті Г. П. Горвата у 1948 році артіль очолив один з перших ініціаторів колгоспного руху Йосип Лендєл. Артіль швидко зростала. У 1949 році вона домоглася найкращих показників у окрузі. За досягнення високих урожаїв винограду бригадиру виноградарської бригади Палу Бочкаї, який з площі 35 га зібрав по 100 цнт грон, у 1949 році було присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці, а ряд колгоспників удостоєно урядових нагород.
Досвід господарювання підказував, що для кращого використання землі, людських і матеріальних ресурсів колгоспи доцільно укрупнити. У січні 1950 року артілі ім. Леніна та ім. К. Маркса об'єднались; у серпні 1950 року сюди влився і колгосп села Зміївки - об'єднана артіль отримала ім'я В. І. Леніна. Артільне господарство швидко пішло вгору. Неподільні фонди колгоспу на кінець 1950 року становили 176,8 тис. крб., грошові прибутки - 140 тис. крб.; того ж року колгосп зібрав високий врожай майже всіх сільськогосподарських культур.
Об'єднання комуністів сіл Берегів і Зміївки в одну колгоспну партійну організацію сприяло її зміцненню. Секретарем об'єднаної парторганізації було обрано передову ланкову Маргариту Іван. При парторганізації працювали дві політшколи, де навчався актив села. За рахунок колгоспу було збудовано радіовузол, майже всі будинки радіофіковано. Артільне господарство невпинно міцніло. Збільшилась кількість сільськогосподарських машин, було створено нові ланки, запроваджено відрядну оплату праці, щомісячне авансування. Зросла трудова активність колгоспників. Для збільшення виробництва кормів стали запроваджуватись ущільнені посіви просапних культур, розширювались посіви кормових трав. Зростали врожаї всіх основних сільськогосподарських культур. Особливо врожайним був 1957 рік. Зокрема, збір зерна по колгоспу становив 18 тис. цнт (проти 7 тис. цнт у 1955 році). Це дало змогу підняти продуктивність тваринництва. На 100 га угідь у 1959 році було вироблено по 240 цнт молока і 58 цнт м'яса. У 1955 році в артілі збудовані капітальні силосні споруди і комплекс тваринницьких ферм.
Колгосп Берегів неухильно розвивався. На 1961 рік площа угідь артілі зросла за рахунок освоєння непридатних земель до 7040 га, неподільні фонди - до 1,6 млн. крб., а грошові прибутки за 1960 рік становили 1,18 млн. карбованців. Майже 30 проц. цих коштів колгосп асигнував на розширення виробничої бази. Артіль збільшила поголів'я породистої худоби, спорудила корпуси тваринницьких ферм, купила трактори і комбайни. Колгосп став боротися за виробництво 100 цнт м'яса і 400 цнт молока на 100 га угідь.
У колгоспі виросли майстри високих урожаїв. Бригада Б. К. Лендєла виростила по 650 цнт зеленої маси кукурудзи на площі 100 га та по 100 цнт зерна на площі 95 гектарів.
За 1956-1960 pp. площі садів і виноградників колгоспу зросли в 2,5 раза. Артіль зібрала в середньому по 48,2 цнт винограду з гектара. Вся площа садів та пипоградпиків становила 300 гектарів. Колгосп розгорнув боротьбу за створення 1000 га садів та виноградників.
Велику роль у зміцненні економіки колгоспу відіграло більш інтенсивне використання земель Чорного Мочару. Проведені з допомогою держави меліоративні роботи дали змогу перевести малопродуктивні пасовища в орні землі, хоч наявна осушувальна система не повністю гарантувала сталі врожаї.
З середини 1960 року в артілі стала вводитись гарантована грошова оплата праці колгоспників, а з 1 січня 1961 року колгосп перейшов на гарантовану оплату
всіх видів робіт. Це стало можливим завдяки створенню значного перехідного грошового фонду: на 1 січня 1960 року він становив уже 800 тис. карбованців.
Господарство артілі все більше набирає м'ясомолочного та виноградарського напрямку. Але в цілому артіль - багатогалузеве господарство. На 1968 рік за колгоспом було закріплено 4650 га сільськогосподарських угідь, у т.ч. ріллі - 3116 га, сіножатей 392, пасовищ - 916, виноградників - 300, садів - 23 і лісів - 407 гектарів. Площі виноградників зросли за час колективного господарювання в чотири рази. На 1967 рік колгосп збільшив поголів'я великої рогатої худоби до 2130 голів, овець - до 3040. На 100 га сільськогосподарських угідь було вироблено по 264 цнт молока та 74 цнт м'яса. Неподільний фонд колгоспу досяг 2,7 млн. карбованців.
Тваринники колгоспу вже багато років займають перше місце в районі. В успіхах артілі є значна частка й бригадира тракторної бригади раціоналізатора Н. Калі. В 1966 році на республіканському конкурсі раціоналізаторів його було нагороджено похвальною грамотою та премією. За видатні успіхи в колгоспному виробництві йому присвоєно почесне звання заслуженого механізатора Української РСР.
Загальною повагою користується ветеран, один з перших механізаторів колгоспу А. Кепич. Принаймні 20 із 100 колгоспних механізаторів він допоміг здобути нову спеціальність.
За роки Радянської влади Береги стали невпізнанними. Кількість житлових будинків тут збільшилась з 553 у 1946 році до 656 в 1967році; на місці 114 старих будинків збудовані нові трикімнатні, з усіма необхідними приміщеннями - окремими кухнями, ваннами. Усі вулиці села бруковані; вздовж них тягнуться ряди декоративних дерев, в центрі села посаджено сквер.
Неухильно підвищується добробут трудівників села. Щомісячна заробітна плата колгоспників становить 80-100 і більше карбованців. Підсобне господарство повністю забезпечує потреби членів артілі в овочах та картоплі. Майже кояша сім'я виробляє щороку з індивідуального виноградника для особистих потреб 100-300 літрів вина. На 1967 рік державні пенсії отримували 243 колгоспники і робітники. Про зростання добробуту свідчить, зокрема, те, що товарообіг торгових підприємств Березького споживчого товариства з 1954 по 1967 рік зріс втроє і досяг 1,3 млн. карбованців. У 1967 році було закінчено будівництво нового універмагу і чайної. Крім того, в селі є ще 7 інших спеціалізованих магазинів.
На належному рівні медичне обслуговування трудящих села. У Берегах діє дільнична лікарня з пологовим відділенням, амбулаторія. Лікарня обладнана найновішою апаратурою, тут є фізіотерапевтичний кабінет, рентгенкабінет, лабораторія. За самовіддану працю головний лікар-вихованець Ужгородського університету Ю. О. Левдар нагороджений медаллю «За трудову відзнаку».
Великі зміни сталися в галузі народної освіти. У селі діє восьмирічна школа та консультативний пункт Берегівської середньої заочної школи. Із 1953 року тут працює також середня школа з угорською мовою навчання.
В селі ліквідована неграмотність і майже не залишилось малограмотних людей. На 1968 рік тут працювало 25 чол. з вищою освітою, 6 - із не закінченою вищою та 16 - з середньою спеціальною освітою. В селі здійснене загальне обов'язкове 8-річне навчання. Велику культурно-освітню роботу провадить клуб села; тут регулярно читають лекції, демонструються
фільми, при клубі діє 9 гуртків художньої самодіяльності; художній керівник чоловічого хору Й. Й. Густі нагороджений орденом «Знак Пошани».
Велику культурну роботу проводить і бібліотека, що має близько 2 тис. читачів. Понад 80 родин колгоспників і службовців мають сімейні бібліотеки по 300-500 і більше книг. В побут колгоспників увійшло кіно, телебачення, радіо; в селі працює колгоспний радіовузол. На 1968 рік кожна сім'я передплачувала в середньому по 3-4 газети і журнали.
Належна увага приділяється розвитку спорту. В низовому фізкультурному товаристві «Колгоспник» у різних секціях займаються 120 чоловік. Береги мають добро обладнаний стадіон.
Підрадні перспективи розвитку Берегів. Невдовзі тут буде закінчено будівництво цегельного заводу, комбінату побутового обслуговування, споруджено клуб із залом па 500 місць, побудовано три залізобетонних мости, прокладено тротуари.